Шкодова чи Крекінг гора

Детальніше

Окрім колишнього спеццвинтаря НКВС на вулиці Промисловій, 35, де поховано 769 громадян із 23 європейських країн, в Одесі існує інше масове поховання військовополонених та інтернованих різних національностей. Це колишній цвинтар на так званій Шкодовій, або Крекінг-горі. За своїм масштабом та обсягом воно набагато перевищує пантеон на вулиці Промисловій. Імовірна кількість похованих тут становить від 4 до 5 тисяч.

Шкодова гора – це величезна височина у північно-східній частині міста з нині закритим нафтоперегінним заводом, відомим як Одеський НПЗ фірми «Лукойл», житловими будинками працівників НПЗ, спеціальними установами з невеликим селищем, що складається з приватних осель будівництва 50-х років ХХ століття. У 1944-49 р.р. там знаходився великий центральний табір військовополонених 159, спецшпиталь №3986 і поряд з ним великий, площею приблизно 1 гектар, цвинтар, де масово ховали військовополонених різних національностей. З точки зору сучасної людини це – жертви тоталітарних режимів. Фашистського, який відправив їх на війну, і сталінського, який, попри всі міжнародні норми, утримував їх примусово в полоні ще до початку 1950-х років на положенні в’язнів ГУЛАГу.

Дані про смертність у таборі, а також інформацію про імена померлих військовополонених та інтернованих, громадян 7 країн, зберіг у своєму архіві Віталій Фіалковський, лікар-прозектор Одеської інфекційної лікарні. Усього в архіві Фіалковського – 19 журналів переважно з протоколами розтинів померлих у 1944, 1945 та 46 роках військовополонених і не лише. Інтерес представляють записи про померлих в одеських таборах радянських громадян, німців-колоністів, які опинилися там на положенні інтернованих осіб.

Архів Фіалковського розпочинає журнал реєстрації померлих у 1-ій інфекційній лікарні м. Одеси за 1944 рік. Це насамперед 476 військовополонених німців, похованих на Шкодовій горі. Його відкриває 11 жовтня запис під №564 про смерть німецького військовополоненого Міллера Карла, 47 років, табір №159, причина смерті – дизентерія. Останній запис у цьому журналі за № 1403, від 31 грудня 1944 року, свідчить про смерть від крупозної пневмонії, ускладненої все тією ж табірною дизентерією, Фельдмана Фріца, 22 років, зі 159 табору. Окрім 476 німців та одеситів, серед померлих військовополонених імена 5-ти поляків та 5-ти французів, 4-х чехів, 6-ти австрійців, 9 румунів, мадяра.

По сьогоднішній день поруч із житловими будинками і будинками самого колишнього НПЗ, побудованими військовополоненими в 1944-45 рр., розташована обгороджена з усіх боків ділянка землі, приблизно в один гектар завбільшки, що вкрита дрібним чагарником і бур’яном. З краю цієї ділянки вздовж паркану, що прилягає до житлових будинків та території заводу, ростуть кілька старих дерев. Вхід на цю ділянку вільний, через металеву браму, яку відкриває місцевий житель, що живе навпроти. За брамою та парканом знаходиться місце поховання кількох тисяч військовополонених. За свідченням очевидців, померлих ховали не в окремих могилах, а в заздалегідь викопаних траншеях, щодня по 40-50 осіб, трохи присипаючи трупи землею. Ховали оголеними і без трун.

Такою була методика проведення поховань військовополонених на території колишнього СРСР. Про подібний «похоронний обряд» розповідає О.І. Солженіцин: «Померлих у таборі ув’язнених ховали голими, до великого пальця правої ноги прив’язували бирку з номером тюремної справи. До спеціальної скрині складали по 6 трупів, а якщо ховали без скрині, то руки та ноги небіжчиків пов’язували бечевою, і так везли до місця поховання». У всіх випадках померлих у таборах та спецгоспіталях ховали без трун та без одягу. В землю опускали голе тіло без будь-яких розпізнавальних ознак. Деякі сучасні дослідники цього питання вважають, що це робилося через крайню потребу, оскільки одягу, білизни та взуття не вистачало. Ще одна причина – хвороби, які були найчастішою причиною смерті військовополонених: дизентерія, дистрофія, туберкульоз, тиф, запалення шкіри, фурункульоз, табірна «голодна» дизентерія. Жодних дезінфікуючих та миючих засобів у побуті полонених не було, і за таких обставин не можна було повторно використовувати білизну та одяг, що залишився від померлих хворих. Найпростіше і безпечніше було ховати покійника в тому, в чому він помер. Однак ухвалювалося рішення знімати все, залишаючи померлого голим.