Поховання на території Архангело-Михайлівського жіночого монастиря.

Детальніше:

Архангело-Михайлівська церква була побудована в 1835 році, в 1844 освячений жіночий монастир.

На подвір’ї монастиря ховали настоятельок. Першою з цього списку була ігуменя Віталія, яка померла 1847 року. У 1867 році поряд поховали ігуменю Тавіфу. Через 5 років у храмі був похований протоієрей Петро Георгійович Казанський, який прослужив у Архангело-Михайлівській церкві майже 30 років.

У 1874 року в храмі поховали відомого благодійника, старосту Всехсвятської цвинтарної церкви, одеського купця Михайла Романовича Гладкого. Пізніше там була похована його дружина Наталія Іванівна (1896). Поруч із ними упокоїлася їхня маленька дочка Катерина. На гроші Гладкових був відкритий і утримувався сирітський притулок. Під час румунської окупації «Одеська газета» писала: «У 1890-х роках у місті Одесі була відома своєю благочестивою діяльністю пані Гладкова, яка брала велику участь у житті сиріт. Вона знаходила на вулиці дітей, які залишилися без батьків, хрестила їх у православну віру та влаштовувала до притулку. Згодом створений нею притулок став носити її ім’я. Він знаходився на Успенській вул.,2. Вся родина Гладкових – Гладкова, її чоловік і дочка – після смерті були покладені в цинкові труни і поховані в склепі церкви на вул. Успенської,2. З приходом радянської влади церкву було перетворено на клуб. 1925-го року робітники, які проводили ремонт клубу, виявили порожнечу під підлогою. Була розкрита підлога і там виявився склеп, де стояло три труни. Чоловік і донька Гладкової зовсім зотліли, від них залишилися тільки кістки, сама ж Гладкова не вдалася до тління, на ній зберігся одяг і мереживне покривало, не зворушені часом. Обличчя і тіло досі не втратили еластичність. Населення Одеси, дізнавшись про це, почало стікатися до приміщення церкви, щоб переконатися в чуді, яке сталося завдяки благочестивому життю Гладкової. Радянська влада, боячись релігійного піднесення, розпорядилася передати тіло Гладкової до моргу судової медицини. Судова медицина передала тіло Гладковій кафедрі нормальної анатомії, якій було доручено ретельно дослідити причину цього явища.

Над цим працювали професор пан Кондратьєв та препаратор С. Іванов. За проведеними дослідженнями тіла Гладкової, виявилося, що воно без усіляких слідів бальзамування і являло для фахівців загадкове явище. Труп Гладкової пролежав у музеї медичного інституту досі. І лише тепер, за рішенням Православної місії, буде похований в одному зі склепів, які існують в одеських церквах» . На початку 1944 року прах Гладкової перепоховали на 31-й ділянці Другого християнського цвинтаря.

16 листопада 1907 року окремим дозволом, виданим архієпископом Одеським та Херсонським Анатолієм, біля вівтаря ім. Св.Іллі Пророка було поховано одеського тимчасового генерал-губернатора і градоначальника В. Новицького.

В огорожі монастиря з північного боку храму 1 серпня 1917 року було поховано відому благодійницю Олену Петрівну Демидову, княгиню Сан-Донато, ур. княжна Трубецька.

Одне з останніх відомих поховань тут відбулося у грудні 1918 року. В «Іменному покажчику за метричними книгами Одеської Грецької Свято-Троїцької церкви» зазначено, що поховання, померлого від запалення легенів, полковника у відставці Петра Сергійовича Толстого (онуковий племінник Г.Г. Маразлі) було за №676.

1923-го року жіноча обитель була закрита. Храм підірваний наприкінці 1920-х років. У 1931-му році на його місці було збудовано житловий будинок співробітників НКВС.

Робота над цифровим каталогом історичних поховань є однією з частин проєкту “Підтримка реалізації Стратегії культурного розвитку Одеси”, фінансується ЄС в рамках проєкту EU4Culture.