Поховання учасників боїв січня 1918 р.

Детальніше:

Після трагічних подій 15-17 січня 1918 року, коли на вулицях Одеси відбулися бої між українськими збройними формуваннями Центральної Ради і більшовиками у місті з’явилося нове місце для  масового поховання загиблих – Куликове поле. 

До цього, ця велика площа частіше використовувалася для ярмарок, балаганів та різних розваг. Але перші серйозні сутички з такою страшенною кількістю загиблих, назавжди змінили історію цього місця. 

Вже 19.01.1918 у Воронцовському палаці відбулося засідання виконкому радянських, та робочих депутатів, присвячене саме питанню похорон «жертв кровавих событий». Газета «Одесские новости» (20.01.1918 р.) так писала: «Решено, чтобы торжественное погребение состоялось на Куликовом поле в братских могилах. Большевики и гайдамаки будут погребены отдельно. На могилу первых будет возложен венок с надписью: «Жертвам социальной революции», а на могилу украинцев венок с надписью: «Жертвам заблуждения, созданного контреволюционерами».

Тим не менше, щодо самого поховання на Куликовому полі, тодішні газети писали про одну спільну могилу: «Могила вырита по огромному радиусу правильным широким кругом, в человеческий рост» («Одесский листок» 21.01.1918). «Могила вырыта и сделана саперами. Она сделана как бы в два яруса, с какими-то перегородками, обложена камнем и так мало похожа на могилу обычную» («Одесские новости» 21.01.1918). 

Цікаво, що під час риття цієї великої могили був знайдений череп якогось чоловіка з слідами насильницької смерті. Цей череп був переданий до музею.     

Кількість загиблих з двох сторін абсолютно точно зараз встановити майже неможливо. Скажімо за Ю. Липою загиблих українських військових була біля 60 осіб. 

До цього треба додати загиблих цивільних осіб, в тому числі і дітей. Про це свідчила преса тих днів. Окремих громадян, ховали самі рідні на міських кладовищах. Так окремо, на єврейському кладовищі були поховані 5 загиблих євреїв. 

Загальне масове поховання відбулося 21 січня 1918 року на Куликовому полі. Про саму траурну процесію залишилося багато згадок і фотографій. Свідки вказували на те, що від Валіховського провулку, по Софіївській, Преображенській, Дерибасівській та Пушкінській несли однією колоною 110 гробів (ще зустрічається цифра – 104).

Історик Т.Вінцковський вказує, що існують різні відомості щодо кількості загиблих та похованих на Куликовому полі: «За мемуарними даними 117 повсталих. …у науковій літературі, за посиланнями на періодичну пресу, знаходимо цифру – 104 особи…» (Тут безумовно цікавою є стаття ще одного відомого одеського історика Т.Гончарука «Жертви подій 15-17 січня 1918 року в Одесі на сторінках газет «Одесские новости» та «Одесский листок» //Юго-Запад. Одессика. Вип.13. Він цитуючи «Одесский листок» від 21.01.1918 р. пише про 110 убитих та 411 поранених. А в статті «Одессих новостей» – 119 вбитих та 309 поранених). В.Файтельберг-Бланк та В.Савченко вказивали більшу цифру жертв вуличних боїв 14-18 січня 1918 року – від 130 до 200 загиблих та до 350 поранених.    

Але це було тільки перше масове поховання на Куликовому полі. Відомо, що 5 серпня 1919 року там були поховані ті, хто загинув у боях з німцями-колоністами, в тому числі курсанти піхотних та артилерійських курсів. 7 березня 1920 року в братській могилі на Куликовому полі поховали останки 37 убитих денікінцями в останні дні перед їх уходом з Одеси. 

На початку квітня 1920 року газети повідомили про оголошення конкурсу на проект тимчасового пам’ятника.

У 1932 році до 15-ї річниці Жовтневої революції на Куликовому полі був відкритий перший пам’ятник борцям революції, архітектор А. Мінкус. Він став майже в самому центрі площі (приблизно, де пізніше став Ленін).

Поховання на Куліковому полі продовжились навесні 1944-го – тут поховали учасників оборони та звільнення Одеси. Але пізніше всі вони були перепоховані або на Алею Слави або на військові сектори 2-го міського кладовища. 

«Лилия БЕЛОУСОВА, зам. директора Государственного архива Одесской области: – Мы сегодня не можем абсолютно точно сказать, сколько людей и каким образом были перенесены в эту восточную часть кладбища, у нас нет достоверных свидетельств. Так, по документам мы не можем восстановить, куда подевались могилы итальянских моряков.» (Цит по: Юлия Курило. СКОЛЬКО ЛЮДЕЙ ЗАХОРОНЕНЫ НА КУЛИКОВОМ ПОЛЕ?// Вести Плюс від 13 сентября 2006г.)

За словами проф. Т. Гончарука, після його публікації статті про січневі події, до нього вийшов на зв’язок син архітектора Топуза, і розповів, що коли його батько керував будівництвом Палацу Профспілок, то братська могила біла розрита, кістки загиблих більшовиків були перенесені східніше – на місце нового меморіалу (ближче до вул. Канатної і зупинки 18 трамвая). Інші останки були кудись відвезені. Яким чином відрізняли кістки більшовиків від всіх інших він не пояснив. На новому місті був встановлений той монумент, який залишається до цих пір. Цей пам’ятник отримав назву – «Братская могила борцов за власть Советов», 1918. Його автори: скульптор П. Кравченко і архітектор Г. Топуз.

Робота над цифровим каталогом історичних поховань є однією з частин проєкту “Підтримка реалізації Стратегії культурного розвитку Одеси”, фінансується ЄС в рамках проєкту EU4Culture.