Карантинний цвинтар (Цвинтар Одеського Портового Карантину)

Детальніше

Карантинний цвинтар з’явився на карті міста у 1811 році – тоді ж, коли на місці Одеської фортеці почали облаштовувати Портовий Карантин. Фортеця, заснована ще 10 червня 1793, прослужила 18 років. А в 1811 році Одеська фортеця, як фортифікаційна споруда, що пережила свій час, була виключена з низки об’єктів Дністровської оборонної лінії. Урядовий Указ від 30 жовтня 1811 року наказував: «Одеську фортецю, за незручним і тісним розташуванням верків, за малою пологістю крутощів і недостатньою товщиною брустверів, визнану до дієвої оборони нездатною… перетворити, з усіма будинками, на Карантин».

З відомих осіб на Чумному цвинтарі, зокрема, у 1812 році був одним із перших похований Інспектор карантину Осип Россет. У 1854 році на Карантинному цвинтарі Чумного кварталу упокоїлися п’ять англійських моряків (встановлені координати могили) та 77 російських солдатів.

Згідно з приймально-здавальним актом від 24-го листопада 1893 року, територія колишнього Чумного цвинтаря, разом із іншими земельними ділянками та будівлями Одеського Карантину, надійшла у власність Митниці. Потім, на підставі Високо затвердженої у 23 день травня 1896 думки Державної Ради, частина землі Пасажирського кварталу, мірою до 10 400 кв. саж., і кам’яна стіна, що становила межі цього кварталу, були передані у власність міста Одеси. Акт про передачу датується 5 грудня 1898 року. На початку 1900 року, за розпорядженням Міського Управління, стіна, що обмежує цю частину колишнього Карантину, була розібрана, завдяки чому прохід з Карантину до міста і назад став загальнодоступним, і Чумний цвинтар цілком вільно відвідувався публікою.

У той самий час, із серпня 1879 року по 1909 рік у Чумному кварталі Карантину відбувалися страти державних злочинців, чиї тіла заривалися там-таки. У тому числі зустрічалися імена лиходіїв, які вчинили гучні резонансні злочини, як, наприклад, Н.А. Желваков, С.М. Халтурін, Л.І. Тарло, Ізраїль Покотилов. Вже у наші дні досліднику Роману Шувалову вдалося встановити імена 59 державних злочинців, тіла яких після страти з 1879 по 1909 роки були зариті на Карантинному цвинтарі.

Остаточна ліквідація слідів Чумного кварталу та Карантинного цвинтаря сталася до 1936 року, в процесі будівництва стадіону, коли парк отримав нинішнє планування.

З жовтня 1941 року, під час румунської окупації, після вибуху комендатури на вул. Маразлієвській, на Центральній алеї парку було розбито військовий цвинтар. Відомі імена деяких румунських та всіх німецьких офіцерів, які там поховані. Збереглися фотографії похоронної церемонії від жовтня 1941 року.

Площа цвинтаря становить приблизно 2,5 га.

Локалізація кордонів

А) Витяг з Акту:

«Між Пасажирським та Чумним кварталами розташований Карантинний цвинтар. Площа, зайнята ним, огороджена з півночі і півдня стінами, що відокремлюють одна – від обриву, а інша – від парку, зі сходу і заходу цвинтар відділяють стіни Чумного і Пасажирського кварталів, з яких остання зруйнована.

На цвинтарі є рів, дном якого і далі до порту по обриву є дорога для перевезення людей і доставлення зачумлених речей у чумний квартал. Дорога ця захищена від площі за Пороховою вежею високою стіною, в якій унизу є брама для виносу на площу з товарного кварталу сміття, що залишається після очищення товарів.

На самому цвинтарі в кінці стіни, що захищає його з півночі, є над згаданою вище дорогою вежа, де залишають тіла утоплеників до поховання, а в нижньому куті цієї стіни така ж вежа для порохового складу.

Паралельно стіні Чумного кварталу влаштовано глибоку канаву для відведення дощової води.

Керуючий (підпис)» – ДАОО. – Ф.2. – Оп. 1. – Д.3002. – Л. 706..