3-й Християнський цвинтар

Детальніше

Наприкінці XIX століття в Одесі знову гостро постало питання нестачі місця для поховань. Перший міський цвинтар вже практично не функціонував, там проводилися одиничні поховання. На Другому християнському, хоч і відкритому нещодавно, також було не так багато вільного місця. Потрібно було виділити ділянку під цвинтар для поховання за «шостою категорією», тобто для найбідніших.

11 лютого 1894 року міська Дума видала розпорядження про відведення за Тираспольською заставою ділянки для нового похоронного комплексу, а вже у травні було відкрито Третій християнський цвинтар. На великій ділянці в 91 десятину для 3-го кладовища спочатку було відведено ділянку в 5 десятин, щоб надалі при необхідності виділяти ділянки в такому ж розмірі. Цвинтар спочатку обкопали ровом, було збудовано приміщення для двох гробокопателів, які були переведені сюди з Другого християнського.

На 3-му Християнському переважно ховали безкоштовно бідних та померлих у лікарнях та благодійних закладах. За рахунок міста копали могили та встановлювали хрести. У «Положенні про одеські міські цвинтарі» йшлося: «Плата за могили на 3-му цвинтарі відноситься згідно з нормою (1 карбованець за велику могилу, 30 копійок за малу); при поданні ж від священників або поліцейських дільниць свідоцтва про бідність небіжчики ховаються безоплатно».

На пожертвування міського голови Г.Г. Маразлі на цвинтарі була збудована каплиця для відспівування небіжчиків. У фондах ДАОО зберігся запис про справу «про спорудження коштом Г. Маразлі на Новому цвинтарі за Тираспольською заставою каплиці імені Олександра Невського». Справа, датована 20 грудня 1894 р., не збереглася.

Вже у роки існування некрополя тут щорічно ховали близько 3000 осіб. Згодом кількість поховань збільшилась. Одеські газети тепер повідомляли інформацію про три міські цвинтарі. «Одеські новини» у січні 1898 року писали: «Минулого року на 3-х міських цвинтарях поховано 4499 обох статей – на 392 особи менше, ніж у 1896 році». У 1903 році на 3-му цвинтарі було поховано 5180 померлих, що склало половину від 10121 одеситів, які померли того року. Через два роки цвинтар займав вже 16 десятин.

У 1906 році на цвинтарі була похована Тамара Принц. Вона застрелилася після невдалого замаху на командувача військ Одеського військового округу, генерала Каульбарса.

З дозволу міської Думи у березні 1897 року для католицької громади було відведено ділянку розміром 3 десятини з умовою спорудження такої ж огорожі, як і на православних ділянках. Лютеранам дільниця дісталася лише в 1915 році, причому розміром в 1 десятину, і натомість у них забрали ділянку на Другому християнському цвинтарі. У червні 1915 року також було виділено ділянку розміром понад 3 десятини 25 кв. саж. для поховань загиблих воїнів Першої світової війни. У тому ж році було збудовано Свято-Серафимівську церкву. Її першим настоятелем став Володимир Ксенофонтович Здетовецький. Тут же був і будинок, в якому мешкав цей священник.

У першій половині 1918 року на Третьому християнському цвинтарі було поховано 569 осіб, більшість яких складали жертви пандемії іспанки. Також там ховали і жертв громадянської війни в Одесі. Вже під час румунської окупації було опубліковано статтю «Жертви червоного терору», де наводилися деякі прізвища вбитих: генерал-губернатор Ебелов, перський консул Зайченко, прокурор одеської судової палати Бекадоров, голова цивільного департаменту Одеської судової палати Дем’янович та ще 12 осіб.

Дослідник Р.А.Шувалов наводить відомості про те, що після захоплення білогвардійцями Одеси 24 серпня 1919 року родичі та товариші по службі загиблих через міську владу домоглися масової ексгумації трупів на Третьому християнському кладовищі та їхнього перепоховання на Другому християнському та Другому єврейському. Переносили тоді лише пізнані тіла.

У період між світовими війнами цвинтар продовжував працювати. Тарифи на поховання на 3-му Християнському залишалися найнижчими. Для трудящих 1-ї категорії було встановлено тариф 4 карбованці, в той час як на Слобідському він становив 6 карбованців, а на Другому християнському і Другому єврейському – 22.50. Часто змінювалися завідувачі кладовища: М.І. Ребенко (1924), І.Є. Вернигора (1925), І.П. Балашов.

У 1930-х роках було зруйновано церкву. Настоятель Іоанн Стефанович Крижановський у 1931-му році був заарештований у справі про церковну контрреволюційну організацію та отримав три роки концтаборів. За словами дослідника Олександра Чилея, після Другої світової війни Входоієрусалимський храм (Застава-2) був розширений двома вівтарями: один боковий вівтар в ім’я святого архангела Михайла, а другий – святого преподобного Серафима Саровського, на згадку про зруйнований храм Серафима Саровського на Третьому християнському цвинтарі. Але й цей храм у 1960-ті роки було знищено.

Наприкінці 1930-х років розпочинається ліквідація Третього християнського цвинтаря. Але тут планам завадила війна.

У пресу окупаційного періоду потрапив опис цього некрополя. У квітні 1943 року людина на ім’я В. Олександров писала: «Вдалині за містом, між 1 і 2 Заставами, знаходилося скасоване більшовиками в 1937-1938 рр. 3-є Християнське кладовище, так званий Хімічний цвинтар, через те, що поряд з ним знаходився хімічний завод. Цвинтар цей, по справедливості, міг називатися цвинтарем бідняків. З міських околиць, з лікарняних моргів вирушала туди, до місця свого останнього упокою, біднота, щоб там під покровом саморобних хрестів зі старих шматків рейок, залізних труб, а то й просто дерев’яних планок здобути вічний спокій. Майже позбавлений рослинності цвинтар цей справляв найсумніше і безрадісне враження. Декілька хирлявих дерев і кущиків були теж наполовину мертві. Той бік їх, який звернений був до заводу, був позбавлений листя, висушеного отруйними випарами заводу, які у вигляді клочковатого туману огортали іноді цвинтар, і тоді здавалося, що це тіні померлих ковзають між могилами. Городяни здебільшого знають лише з чуток, що є десь такий «хімічний цвинтар». Ті ж, хто поховав там своїх близьких, були зазвичай настільки обтяжені боротьбою за існування, що не могли піддаватися скорботі на могилах своїх близьких, і це кладовище відвідувалося порівняно мало». Він же розповідає, що одесити ще пам’ятають кривавий слід, який тягнувся від воріт будинку на Маразлієвській і до 3-християнського цвинтаря, у загальних могилах якого загиблі в період «червоного терору» 65000 переважно інтелігентів.

Після закінчення війни цвинтар був поступово ліквідований. Спочатку було знищено ділянку №1, де поховання не проводилися з 1910-х років, а потім уже й інші. Вся територія була віддана під забудову промисловими підприємствами (завод «Кисеньмаш», Механічний завод з виготовлення будмеханізмів та ін.). Залишилася лише невелика ділянка для поховання військовополонених, обгороджена колючим дротом.